Київ реальний: що ховається за цією назвою
Київ реальний — словосполучення, яке в киян зазвичай викликає посмішку. Бо у столиці є ціла низка об’єктів, у назві яких фігурує слово «реальне»: від училища XIX століття до броварні й навіть декількох вулиць у різних районах. Найчастіше запити в пошуку стосуються саме Київського реального училища — одного з перших середніх навчальних закладів міста, де готували не священослужителів, а техніків, інженерів і комерсантів. Саме про цей заклад 1873—1920 років і піде мова далі.
Для багатьох киян назва «реальне училище» досі звучить як щось із підручника історії. Між тим йогоня садиба на Великій Житомирській, 2 — це реальна кам’яна будівля, яка стоїть у самому центрі міста. Тут вчилися майбутній президент Академії наук СРСР Анатолій Петрович Александров, архітектори, художники, зоолог Микола Шарлемань і навіть революціонер Юлій П’ятаков. Про те, як виникло це училище, чому його називали «реальним» і що від нього залишилося сьогодні, — у матеріалі нижче.
Що таке «реальне училище» і чому їх так багато в Україні
Реальні училища — тип середніх навчальних закладів, який з’явився в Російській імперії у 1872 році після реформи освіти міністра Дмитра Толстого. Головна їхня особливість — практичний ухил: замість класичної латини й давньогрецької тут робили ставку на фізику, математику, креслення, хімію, нові іноземні мови й комерційні предмети. Тобто це був шлях не до університету, а до технічного вишу, промислу чи торгівлі. У Києві реальне училище з’явилося одним із перших в Україні — 1 липня 1873 року.
Слово «реальне» в ті роки не означало «справжнє» в побутовому розумінні. Це був технічний термін із німецької педагогічної традиції (Realschule): школа, орієнтована на «реальні», тобто прикладні знання. Саме тому «київ реальний» сьогодні часто гуглиться саме в контексті училища, а не, скажімо, реального відділення лікарні чи реального сектору економіки. Для пошукової видачі це класичний запит-«нащадок» історичної назви.
| Тип навчального закладу | Головний профіль | Куди вели випускників |
|---|---|---|
| Класична гімназія | Латинська, давньогрецька, гуманітарні науки | Університет, духовенство, державна служба |
| Реальне училище | Фізика, математика, креслення, хімія, мови | Політехнікуми, технічні інститути, промисловість, торгівля |
| Комерційне училище | Бухгалтерія, право, торговельна справа | Купецькі контори, банки, митниця |
| Духовна семінарія | Богослов’я, церковнослов’янська | Священство, церковні посади |
Реальні училища в Російській імперії проіснували до 1918 року, коли більшовики перетворили їх на «єдині трудові школи». Київське реальне училище формально проіснувало довше за інші — до 1920 року — через особливості тодішньої освітньої політики в Україні.
Київське реальне училище: як усе починалося
Ідея відкриття реального училища в Києві обговорювалася ще на початку 1870-х. Місто швидко росло: працювали заводи, цукрові та тютюнові фабрики, розвивалася залізниця. Купцям і промисловцям потрібні були грамотні технічні кадри, яких не давали класичні гімназії. Тому Київське навчальне окружне управління підтримало ініціативу підприємців — і 1 липня 1873 року Київське реальне училище офіційно відкрили.
Перший набір був невеликий — близько 80 учнів. Спочатку заклад орендував приватний будинок дружини купця Олександра Миславського на нинішній вул. Михайлівській, 18. Але вже у грудні 1873 року Управління училища уклало договір про купівлю садиби підприємця Г. Ейсмана на Великій Житомирській. Обрали її через відповідність гігієнічно-санітарним нормам і вигідне розташування: поруч були квартали, де жили родини купців і ремісників, чиї діти мали стати першими учнями.
Ремонт тривав майже чотири роки. Лише влітку 1877-го під керівництвом архітекторів П. Шлейфера та В. Ніколаєва будівлю пристосували під навчальний корпус. 11 серпня 1877 року училище нарешті переїхало у власне приміщення на Великій Житомирській, де воно залишалося аж до 1920 року. Тобто, коли ми кажемо «київ реальний» в історичному сенсі, ми маємо на увазі саме цю адресу в центрі сучасного Києва.
Перші куратори та директори
Першим куратором (опікуном) училища в 1873—1883 роках був Павло Павлович Демидов Сан-Донато — представник відомої промислової родини. З 15 лютого 1884 року почесним куратором став Іван Миколайович Терещенко, один із найбагатших цукрозаводчиків Російської імперії. Саме на його кошти в училищі збудували церкву Святого Олександра Невського.
Перший директор закладу — математик Іван Степанович Палієнко (1832—1912), батько майбутнього академка-правника Миколи Палієнка. Він керував училищем понад десять років і фактично сформував його обличчя як закладу з сильною математичною школою. Далі посаду обіймали Євген Лагоріо, Олександр Гольдерекер, Іван Матченко та Іван Посадський. Учителем малювання і каліграфії тут працював Микола Мурашко — засновник Київської рисувальної школи, чиї роботи зберігаються у Національному художньому музеї.
Що викладали і яким було обладнання
Навчальний курс тривав шість років і ділився на загальноосвітні класи та два спеціальні відділення: механіко-технічне й комерційне. Крім стандартного набору — фізики, математики, російської, німецької і французької мов, — тут викладали креслення, моделювання, бухгалтерію, комерційну географію. Училище мало власну хімічну лабораторію, фізичний, природничо-історичний, механічний, математичний, креслярський і малювальний кабінети, а також кабінет моделювання. Прилади завозили з Санкт-Петербурга, Берліна і Франкфурта-на-Майні — за рівнем обладнання заклад не поступався провінційним технікумам Німеччини.
Учні тут носили форму темно-синього кольору з гудзиками, на які був нанесений герб училища. За дисципліною стежили інспектори, серед яких — Андрій Дяченко, син відомого київського математика Микити Дяченка. За порушення могли виключити без права поновлення — це був серйозний стимул для купецьких дітей, чиї батьки платили за навчання чималі гроші.
Відомі випускники: від фізиків до архітекторів
За майже 47 років існування Київське реальне училище випустило тисячі фахівців. Серед найвідоміших — фізик Анатолій Петрович Александров, який згодом очолював Академію наук СРСР у 1975—1986 роках. Учився тут і його брат Борис. У стінах закладу здобув освіту зоолог Микола Шарлемань, чиї праці з фауни Київщини досі цитуються в наукових виданнях.
| Випускник | Роки навчання | Сфера | Чим відомий |
|---|---|---|---|
| Анатолій Александров | початок 1900-х | Фізика, ядерна енергетика | Президент АН СРСР (1975—1986) |
| Костянтин Крижицький | 1870-ті | Живопис | Пейзажист, викладач Петербурзької АМ |
| Павло Альошин | початок 1900-х | Архітектура | Автор київських будинків у стилі модерн |
| Євген Єрмаков | 1900-ті | Архітектура | Працював над забудовою центру Києва |
| Юлій П’ятаков | початок 1900-х | Політика, промисловість | Більшовицький діяч, керівник Донбасу |
| Микола Шарлемань | 1900-ті | Зоологія | Дослідник фауни Київщини |
Окрім них, реальне училище на Великій Житомирській закінчили архітектори К. Іваницький, О. Кривошеєв, В. Листовничий, І. Ніколаєв, Ф. Олтаржевський, М. Яскевич, А. Страус, театральний діяч О. Сибіряков, полковник армії УНР І. Гаєвський і навіть С. Мержинський — один із ранніх київських соціал-демократів. Тобто, попри «технічний» профіль, училище дало країні людей дуже різних професій і доль.
Кінець училища і подальша доля будівлі
Училище припинило існування у 1920 році — у період, коли більшовики остаточно ліквідували стару систему освіти в Україні. Перед цим у 1918—1919 роках заклад фактично не працював через війну, зміну влади й епідемію тифу. Останнім серйозним ударом стало закриття училищної церкви Святого Олександра Невського, чиє внутрішнє оформлення до того часу було майже втрачене.
Після 1920 року у садибі спочатку розмістилася загальноосвітня російська школа, а в повоєнні роки частину приміщень використовувала філія Палацу піонерів і школярів. У 1980—1990-х роках у будівлі працювало Державне училище естрадно-циркового мистецтва, яке згодом стало Київською муніципальною академією естрадного та циркового мистецтв. Тобто, коли випадково проходите повз Велику Житомирську, 2 і бачите сучасну вивіску — це нащадок того самого училища, з якого фактично починалася технічна освіта Києва.
Сьогодні від училища не залишилося жодних внутрішніх інтер’єрів — ремонти радянського часу повністю змінили планування. Зовнішня кам’яна кладка і пропорції фасаду, за даними матеріалу про Київське реальне училище, збереглися частково, але без історичних табличок і розпізнавальних знаків. Тому для пересічного киянина «київ реальний» часто залишається лише пошуковим запитом, а не фізичним місцем, до якого можна прийти й торкнутися рукою.
Сучасні «реальні» в Києві: чому запит такий популярний
Для додаткового контексту Якщо поглянути на пошукову видачу, запит «київ реальний» не завжди веде на сторінку про училище. Частина користувачів мають на увазі:
- Київське реальне училище 1873—1920 років (найчастіше).
- ТзОВ «Реальна броварня» на вул. Олени Теліги та однойменну мережу магазинів розливного пива у Києві.
- «Реальний Київ» як медійний проєкт про реальне життя районів (місцеві новини, історії будинків, репортажі).
- Телевізійний формат «Реальний Київ» у соцмережах, де блогери показують життя столиці без постановки.
- Вулицю Реальну у Дарницькому районі, яка є у місті з 1950-х років.
Усі ці об’єкти об’єднує одне: їх назва походить від слова «реальний» у значенні «справжній, пов’язаний із практикою». Це слово має латинське коріння res (річ, реальність) і прийшло в українську через польську й німецьку. У XIX столітті підкреслювало, що заклад готує не до «чистої науки», а до практичної справи — інженерії, торгівлі, ремесла. У XXI столітті це слово вже сприймається як синонім «справжній», тому й виникає плутанина в пошуку.
Як знайти сліди реального училища в сучасному Києві
Для тих, хто цікавиться історією міста, є простий маршрут на годину-півтори. Починати варто від станції метро «Золоті ворота». Звідти — пішки вулицею Володимирською вниз до перетину з Великою Житомирською. Далі дивимося на будинок під номером 2 — це колишня садиба, в якій розміщувалося реальне училище. Зараз тут академія естрадно-циркового мистецтв, тож зайти всередину просто так не вийде, але фасад видно з тротуару.
Другий пункт — Музей історії Києва на Богдана Хмельницького. Там час від часу експонують світлини і документи з фонду 95 «Київське перше реальне училище», який зберігається в Державному архіві міста Києва. Якщо ви плануєте дослідження — саме в цей фонд варто звертатися по списки учнів, відомості про оплату, протоколи педагогічних рад. У мережі є оцифровані витяги, наприклад, ювілейна записка Матченка про 25 років закладу (1873—1898).
Третій крок — Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, де зберігаються номери журналу «Кieвлянинъ» за 1880—1900-ті роки, в яких друкували оголошення про вступ до реального училища, звіти про випускні іспити й некрологи викладачів. Через ці газетні архіви можна скласти власне уявлення про те, як жив «київ реальний» понад 100 років тому.
7-денний план: як самостійно розібратися в історії
Якщо вам цікава не тільки назва, а й сама історія, ось покроковий план на тиждень. Він підійде і дорослим, і старшокласникам, які готують проєкт з історії Києва.
День 1 (1,5 години, безкоштовно): зібрати джерела
Зареєструйтесь на сайті Національної бібліотеки й замовте через електронний каталог збірку «Двадцятип’ятиріччя Київського реального училища (1873—1898)» авторства І. П. Матченка. Це основна ювілейна праця, яка дає хронологію перших 25 років існування. Запишіть у блокнот усі незнайомі прізвища та установи — вони знадобляться далі.
День 2 (1 година, безкоштовно): Wikipedia і оцифровані архіви
Відкрийте статтю про Київське реальне училище, що дає корисний контекст для цього твердження. Зверніть увагу на розділ «Куратори», «Директори», «Викладачі», «Учні» — це готовий каркас для вашого дослідження. У Вікіпедії є посилання на архівні фонди й газетні публікації, які можна додатково перевірити.
День 3 (2 години, безкоштовно): мапи Києва XIX століття
На сайтах «Звід історії пам’яток Києва» та «kiev-foto.info» є старі плани міста 1880—1900-х років, на яких позначено садибу реального училища. Знайдіть Велику Житомирську, 2 і порівняйте з сучасною мапою Google. Запишіть, що змінилося: сусідні будинки, вулиці, назви.
День 4 (1,5 години, безкоштовно): прогулянка до будівлі
Вийдіть на Велику Житомирську, 2 у робочий час. Подивіться на фасад, відзначте, чи є таблички, меморіальні знаки. Загляньть у двір (якщо це дозволено) — там часто можна побачити елементи старих стін і перекриттів, яких немає з вулиці. Зробіть 5—7 світлин для власного архіву.
День 5 (2 години, безкоштовно): Державний архів міста Києва
Напишіть запит до Державного архіву м. Києва на перегляд справ фонду 95 «Київське перше реальне училище». Тут зберігаються класичні журнали, списки учнів, протоколи іспитів, листування з Міністерством народної освіти. Робочі дні: вівторок—четвер. Заздалегідь запишіть номери справ, щоб не гаяти час на загальні описи.
День 6 (1 година, безкоштовно): видатні випускники
Виберіть 2—3 відомих випускників і знайдіть про них окремі статті. Зверніть увагу, як їхнє реальне училище згадується в біографіях. Наприклад, у академіка А. П. Александрова профільна освіта починалася саме тут — без неї він навряд чи потрапив би до Політехнічного інституту.
День 7 (2 години, безкоштовно): ваш власний матеріал
На основі зібраного напишіть стислий нарис (1—2 сторінки) про те, що для вас особисто означає «київ реальний». Це може бути допис у блозі, сценарій шкільного уроку, презентація для класу. Головне — факти, дати й особи, а не емоційні оцінки.
Бюджет: 0 грн. Усе робиться через бібліотеки, архіви та відкриті сайти. Складність: середня — потрібно вміти працювати з пошуком по каталогах і не лякатися архівних справ. Час: 11—12 годин за тиждень.
Як ставилися до «реальних» в Європі та США
Європейський і американський підходи до технічної освіти у XIX столітті були різні, і порівняння допомагає зрозуміти, чому саме київське реальне училище вважалося прогресивним.
Німеччина і Австро-Угорщина
Саме з Німеччини прийшла сама ідея Realschule. До 1870-х років у Пруссії діяла розгалужена мережа реальних училищ, які готували кадри для промисловості, що стрімко розвивалася. Берлінські і віденські заклади мали сучасні лабораторії, креслярські класи і навіть невеликі механічні майстерні. Училище на Великій Житомирській за рівнем обладнання намагалося наздогнати саме цей стандарт — звідси й закупівлі приладів у Берліні й Франкфурті-на-Майні.
Франція та Велика Британія
У Франції аналогом реальних училищ були «ліцеї» з промисловим ухилом і знамениті «grandes écoles» на кшталт Політехнічної школи. У Британії переважали приватні технічні коледжі, які фінансували промисловці (наприклад, Манчестерський механічний інститут). Спільним було те, що в обох країнах реальну освіту давали переважно приватні структури, тоді як у Російській імперії ці заклади були державними або напівдержавними.
США і Канада
У Північній Америці до 1880-х років технічна освіта розвивалася переважно в університетах (MIT, Ренсселер, Весліанський). Система середніх «реальних шкіл» тут з’явилася пізніше — у 1890—1900-х роках, коли федеральний уряд почав субсидіювати земські коледжі. Тобто Київське реальне училище випереджало американську модель приблизно на 20 років.
Україна рухалася у напрямку європейської моделі: спочатку реальні училища під патронатом купців і промисловців, потім — державні технікуми. Ця лінія простежується і в радянський період, коли колишні реальні училища стали технікумами й індустріальними коледжами.
5 поширених помилок про «київ реальний»
- «Реальне училище — це було щось на кшталт ПТУ». Насправді це була середня школа з 6-річним курсом і сильним математичним блоком, не професійно-технічне училище радянського типу.
- «Училище заснував Терещенко». Іван Терещенко став почесним куратором лише у 1884 році, а заснували заклад у 1873 році під кураторством Демидова Сан-Донато.
- «Будівля зруйнована». Будівля на Великій Житомирській, 2 збереглася, хоча фасад і інтер’єри сильно змінені радянськими ремонтами.
- «Слово “реальне” означає справжнє». У назві закладу «реальне» — це технічний термін з Realschule, тобто «практичне», а не «справжнє» в побутовому значенні.
- «У реальне училище йшли тільки купці». Серед учнів були діти ремісників, чиновників, духовенства і навіть незаможних родин — на підставі успішного іспиту й рекомендацій.
Часті запитання (FAQ)
Що означає «київ реальний» у пошуку?
Найчастіше мають на увазі Київське реальне училище 1873—1920 років на Великій Житомирській, 2. Також «київ реальний» шукають, коли цікавляться однойменними броварнями, медійними проєктами чи вулицею Реальною в Дарницькому районі.
Коли відкрили Київське реальне училище?
Училище офіційно відкрили 1 липня 1873 року. Спочатку воно орендувало приміщення на вул. Михайлівській, а з 11 серпня 1877 року переїхало у власну садибу на Великій Житомирській.
Скільки років тривало навчання в реальному училищі?
Курс був розрахований на 6 років і ділився на загальноосвітні класи та два спеціальні відділення: механіко-технічне й комерційне.
Хто з відомих людей навчався в Київському реальному училищі?
Фізик і президент АН СРСР Анатолій Александров, зоолог Микола Шарлемань, архітектори Павло Альошин і Євген Єрмаков, художник Костянтин Крижицький, політик Юлій П’ятаков, театральний діяч Олександр Сибіряков.
Чи збереглася будівля реального училища?
Так, будівля на Великій Житомирській, 2 збереглася. Зараз у ній працює Київська академія естрадно-циркового мистецтва. Фасад частково змінений радянськими ремонтами, але загальні пропорції історичні.
Чим реальне училище відрізнялося від класичної гімназії?
Реальне училище давало практичні знання: фізику, хімію, креслення, нові мови. Класична гімназія робила наголос на латині, давньогрецькій і гуманітарних науках і готувала до університету, тоді як реальне училище — до технічних вишів і підприємництва.
Коли училище припинило існування?
У 1920 році, коли в Києві остаточно ліквідували стару імперську систему освіти. Перед цим у 1918—1919 роках заклад фактично не працював через війну й епідемію тифу.
Де зараз шукати документи про реальне училище?
У Державному архіві міста Києва (фонд 95 «Київське перше реальне училище»), у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого, у Музеї історії Києва, а також у відкритих оцифрованих фондах типу «Звід історії пам’яток Києва».
Чи є ще «реальні» об’єкти в Києві, крім училища?
Так. Це ТзОВ «Реальна броварня» на вул. Олени Теліги, мережа однойменних магазинів розливного пива, медійний проєкт «Реальний Київ», вулиця Реальна у Дарницькому районі, а також низка старих кустарних підприємств, у назвах яких збереглося слово «реальне».
Чи можна зайти в будівлю колишнього реального училища?
Внутрішні приміщення закриті для вільного відвідування, бо це діючий навчальний заклад. Зовнішній фасад і двір можна оглянути вільно. Іноді академія проводить дні відкритих дверей, про дати яких можна дізнатися на її сайті.
Підсумок: що варто запам’ятати
«Київ реальний» у пошуковому сенсі — це насамперед історія Київського реального училища, одного з перших у місті середніх закладів із практичним ухилом. Заклад працював із 1873 по 1920 рік, мав сучасне обладнання, сильну математичну школу і випускників, які потім працювали в науці, архітектурі, мистецтві й промисловості. Будівля на Великій Житомирській, 2 збереглася, тож пройтися повз неї й уявити, як тут три століття тому робили перші кроки майбутні академіки, — найпростіший спосіб доторкнутися до цього фрагмента міської історії. Для глибшого занурення варто звернутися до Державного архіву Києва й фонду 95 — саме там зберігаються оригінали документів, за якими можна скласти повну картину.
Залишити відповідь