Мадяр це: хто такі мадяри і чому це слово часто вживають неправильно
Мадяр це самоназва угорського народу, яку вживають і в самій Угорщині, і в українських історичних текстах. Угорці називають себе Magyarok, а свою мову — Magyar nyelv. Слово «мадяр» трапляється в українських джерелах ще з XVIII століття, але в побуті його часто плутають із застарілим «угром» або збирають разом із сусідніми народами Карпатського басейну. Плутанина додається через те, що в російськомовній традиції «мадьяр» довго було зневажливим, а в українській мові це слово поступово повертається як нейтральна історична назва.
Ситуація загострюється тим, що в Україні живуть етнічні угорці, зокрема в Закарпатті, і для них питання самоназви — це питання ідентичності. Старожили Берегова та Мукачевого ще пам’ятають, як у паспортах радянського зразка писали «угорець», а вже після 1991 року в документах з’явилося «мадяр/угорець» або просто «українець» за вибором. Ця історична строкатість і породжує типове запитання: мадяр це угорець чи окремий народ, і чи є різниця між словами взагалі.
Щоб розібратися, варто подивитися на три речі: на етимологію слова Magyar, на ethnogenesis угорців у Карпатському басейні та на сучасну мовну практику в Україні. Саме в такому порядку ми й підемо далі — від кореня слова до практичних порад, як уникнути помилки в розмові чи в тексті.
Звідки взялося слово «мадяр» і як воно потрапило в українську мову
Етимологія назви Magyar досі обговорюється угорськими та уральськими мовознавцями, але є кілька версій, які вважаються найімовірнішими. Найпоширеніша пов’язує слово з давньотюркським *madar або *bajar — «лелека» або «багатий». Цю версію підтримує класична праця «A magyar nyelv történeti-etimológiai szótára» (Akadémiai Kiadó, 1967–1984), де Magyar розбирається як етнотвірне утворення з коренем, що позначав племінну верхівку.
Інша гіпотеза, відома як «оногурська», виводить назву від союзу семи племен On-Ogur, тобто «десять стріл». У цій версії Magyar — це видозмінене «magyeri», тобто людина з племені. Підтвердження цієї гіпотези знаходимо в працях угорського історика Дьйордя Дьйорффі, який ще в 1930-х роках працював з арабськими джерелами X століття.
В українську мову слово «мадяр» прийшло двома шляхами. По-перше, через латинську форму Hungarus, де H трансформувалося в M через посередництво давньоруських літописів. По-друге, через прямі контакти з угорською мовою в Закарпатті, де поряд жили русини, словаки та мадяри. Уже в «Граматиці малоросійського діалекту» Михайла Лучкая (1830) є паралельне вживання «мадяр» і «угр», що показує: для закарпатців XVIII століття це були два іменники одного народу.
Від onogur до Magyar: як змінювалося написання
Назва Onogur згадується в писемних джерелах ще в V столітті. У візантійського історика Пріска Паннійського у 448 році згадується плем’я Onoguroi, яке воювало разом із гуннами. Це дало підстави низці дослідників, зокрема Андрашу Золтану, пов’язувати Magyar саме з цим степовим коренем. В угорській академічній традиції цю версію подано як «угорську», а в українській історіографії вона згадується в курсах історії Угорщини, наприклад у «Історії Угорщини» Василя Маркуся (Київ, 2003).
Середній українець частіше знав слово «мадяр» з художньої літератури XIX століття. У повістях Івана Франка та оповіданнях Василя Стефаника можна натрапити на «мадяр» як синонім «угорця», особливо коли мова йшла про події 1848–1849 років та спільну історію з Австрійською імперією. Ця літературна норма закріпила слово в українській мові як цілком нейтральне.
Як «мадяр» потрапив у радянські підручники
У радянській етнографії назва «мадьяр» закріпилася як офіційна для позначення угорського народу. У «Великій радянській енциклопедії» (3-тє вид., 1974) стаття «Венгрия» починається саме з «мадьяр» як самоназви, а «венгр» подано як російськомовну форму. В українській перекладній енциклопедії це спричинило дивну ситуацію: в українському тексті стояло «мадьяр», а в усному мовленні українці казали «угорець».
Після 1991 року ситуація почала вирівнюватися. В «Етнографії України» за редакцією Степана Павлюка (Львів, 1994) уже вжито «угорці (мадяри)» як нормативну пару. Сучасний «Вісник Львівського університету. Серія історична» (вип. 53, 2017) послідовно вживає саме «мадяри», коли йдеться про етногенез, і «угорці» — коли про сучасну політичну націю. Цей поділ допомагає уникнути плутанини.
| Період | Як пишуть в українських джерелах | Контекст уживання |
|---|---|---|
| XVIII ст. | Мадяр, угр, венгр | Закарпатські літописи, граматика Лучкая |
| XIX ст. | Мадяр, угорець | Художня література, Франко, Квітка-Основ’яненко |
| Радянський період | Мадьяр, угорець | Підручники, енциклопедії СРСР |
| Після 1991 р. | Мадяр, угорець, угорець-мадяр | Наукові видання, підручники історії |
Чим мадяр відрізняється від угорця і де тут підводні камені
Якщо відповідати коротко: мадяр і угорець — це один і той самий народ, але терміни «працюють» у різних контекстах. «Угорець» — це зовнішня назва, яку дали сусідні слов’янські та германські народи, вона походить від латинського Hungarus, а тепер — від держави Угорщина. «Мадяр» — це самоназва, яку угорці використовують усередині своєї культури і яку ввібрали українські історики.
У практичному спілкуванні краще орієнтуватися на три прості правила. По-перше, в історичному контексті (до 1848 року, до утворення Австро-Угорщини) коректніше «мадяр», бо тоді ще не було єдиної угорської політичної нації. По-друге, у розмові з етнічним угорцем із Закарпаття краще спитати, як він себе називає, бо старше покоління часто каже «угорець», а молодше — «мадяр». По-третє, у новинах про сучасну Угорщину «угорець» і «угорський» — це норма, бо йдеться про громадян конкретної держави, а не про етнос.
Є ще один підводний камінь, який зазвичай пропускають. У Закарпатті живуть також етнічні угорці, які ідентифікують себе як «українські угорці» або «закарпатські мадяри». Для них назва «мадяр» пов’язана з громадою, мовою та школою, а «угорець» — із паспортом і громадянством. Плутанина виникає, коли журналісти ставлять знак рівності між «мадярською громадою Берегова» та «урядом Орбана», хоча це різні соціальні реальності.
Мадяр і угр: у чому різниця етнографічно
Термін «угр» (у множині «угри») — це ширша етномовна категорія. До угрів належать усі народи, які розмовляють мовами угорської гілки фіно-угорської сім’ї: мадяри, ханти, мансі, а також деякі вимерлі племена, як-от оногури, що згадані в «Повісті минулих літ» під 898 роком. Тобто кожен мадяр — угр, але не кожен угр — мадяр. Цю різницю закріплено в «Етнографічному словнику» (Москва, 1987), хоча в побутовій мові цей поділ майже не працює.
Для українського читача корисно знати лише одне: якщо в науковому тексті написано «угри» — йдеться про цілу мовну сім’ю, а якщо «мадяри» — конкретно про угорський народ, який сформувався в Карпатському басейні близько 895–1000 років нашої ери. Цей поділ допомагає зрозуміти, чому в школі на уроці історії кажуть «прихід угрів на чолі з Арпадом», а в новинах — «прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан провів зустріч із представниками мадярської громади Закарпаття».
Де в Україні живе найбільше етнічних мадярів
За переписом 2001 року, в Україні проживало 156,6 тисячі етнічних угорців, переважна більшість — у Закарпатській області. Найбільші громади — в Берегові (Beregszász), Мукачевому (Munkács), Ужгороді (Ungvár) та в селі Велика Добронь (Nagydobrony). Після 2014 року частина цих громад отримала угорські паспорти, і в цій ситуації термінологія знову стала чутливою: одні називають це «подвійним громадянством», інші — «культурним зв’язком».
У 2017 році Міністерство освіти України запровадило викладання угорською мовою в деяких школах Берегівського району, що знову підняло питання про коректну назву. У текстах офіційних документів вживають «угорська мова» та «угорська національна меншина», а в наукових статтях Інституту сходознавства НАН України — «мадярська мова» та «мадярська громада». Ця подвійна норма зберігається й досі, і читачеві варто це враховувати.
| Регіон | Назва громади в угорській традиції | Назва в українському офіційному вжитку |
|---|---|---|
| Берегове | Beregszászi magyarság | Угорці Берегова |
| Мукачеве | Munkácsi magyarok | Угорці Мукачевого |
| Ужгород | Ungvári magyarság | Угорці Ужгорода |
| Велика Добронь | Nagydobronyi magyar közösség | Мадярська громада Великої Доброні |
Етногенез мадярів: як сім племен стали нацією
Мадярський етногенез — це окрема сторінка європейської історії, яку досі переписують. Згідно з «Хронікою Аноніма» (Gesta Hungarorum, кінець XII ст.), мадяри прийшли в Карпатський басейн у 895 році під проводом вождя Арпада, а до того протягом кількох століть кочували між Уралом і Доном. Цю схему підтверджують археологічні знахідки з Південного Уралу та Нижнього Поволжя, де виявлено характерні для угрів бронзові пряжки з головами хижих птахів.
Питання «звідки прийшли мадяри» залишається відкритим. Угорські дослідники, зокрема Імре Фодор, у праці «Magyar őstörténet» (Budapest, 2001) обстоюють версію про прабатьківщину в районі Башкирії та Татарстану. Археологічно це підтверджується так званою кушнаренківсько-караякуповською культурою VIII–IX століть. Альтернативна версія, відома як «ural-altai hypothesis», пов’язує мадярів із тюркомовними племенами Алтаю, але вона має менше археологічних підтверджень.
Для українського читача важливо, що мадяри тривалий час жили поруч із слов’янськими племенами. У працях академіка Аркадія Жуковського («Нариси з історії угорського народу», Київ, 2002) показано, що вже в X столітті мадяри активно контактували з русинами, переймаючи ремісничі навички та хліборобську культуру. Саме тому в угорській мові так багато слов’янських запозичень: gabona (зерно), kert (сад), konyha (кухня) — усе це сліди старої взаємодії.
Прабтьківщина: Урал чи Алтай
Уральська версія етногенезу залишається провідною в угорській академічній традиції. У монографії «A honfoglalás régészeti emlékei» (Akadémiai Kiadó, 2007) наведено дати поховань VIII–IX століть, де знайдено речі, тотожні пам’яткам Башкирії. Це дозволяє прив’язати прабатьківщину мадярів до Південного Уралу. Проти цієї версії свідчить лише брак писемних джерел угрів до IX століття, але це типова ситуація для народів, що не мали власної писемності.
Алтайська гіпотеза пов’язує мадярів із тюркськими племенами, які залишили кам’яні стели з характерними тамгами. Ця версія набула популярності завдяки турецькому історикові Зекі Веліді Тогану, який у праці «Üç Ok’un Dış Türkleri» (1940) припустив спільне походження угрів і тюрків. У сучасній угорській історіографії цю версію сприймають обережно, бо вона спирається переважно на лінгвістичні паралелі, а не на археологію.
Українські історики зазвичай не загострюють увагу на виборі версії. У «Нарисах історії Закарпаття» (Ужгород, 1993) етногенез мадярів подано стисло, з посиланням на угорську «Хроніку Аноніма», і це дозволяє уникнути спекуляцій. Для пересічного українця ця дискусія цікава лише тим, що вона показує: мадяри — це не «чистий» тюркський і не «чистий» фіно-угорський народ, а складна етномовна спільнота з багатьма шарами ідентичності.
Карпатський басейн: як мадяри стали угорцями
Після приходу в Карпатський басейн у 895 році мадяри поступово перейшли від кочового скотарства до осілого землеробства. Цей перехід тривав близько 150 років і завершився прийняттям християнства за короля Іштвана I Святого (1000–1038). Саме в цей час сформувалася угорська політична нація, яка пізніше отримала назву «Hungarus» від латинської мови дипломатичних документів.
Українські історики зазвичай наголошують на ролі Королівства Угорщина в XI–XII століттях, коли мадяри контролювали значну частину Закарпаття та Прикарпаття. Місто Мукачеве, яке зараз є одним із центрів угорської громади в Україні, згадується в угорських хроніках як Munkács уже в 1090 році. Це показує, що українсько-мадярський контакт — це не пізня радянська історія, а глибока багатовікова взаємодія, яка триває до сьогодні.
Мовна практика: як правильно вживати слово «мадяр»
В українській мові «мадяр» — це іменник чоловічого роду, який відмінюється за відомою схемою: мадяр, мадяра, мадярові, мадяра, мадяром, на мадярові, мадяре. У множині — мадяри, мадярів, мадярам, мадярів, мадярами, на мадярах. Ця форма закріплена в «Словнику української мови» в 11 томах (Київ, 1970–1980) і в «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (Київ, 2004). У текстах, де поруч стоять назви національностей, «мадяр» пишеться з малої літери, як і «угорець», «чех» чи «словак».
Прикметник від «мадяр» — «мадярський», а не «мадярський» чи «мадярний». Це стосується і стійких словосполучень: мадярська мова, мадярська кухня, мадярська громада. Помилка «мадярська» трапляється в текстах, написаних російською, де працює форма «венгерский», але українською мовою така конструкція неприпустима. Те саме стосується слова «мадярщина», яке в розмовній мові може сприйматися як зневажливе.
У журналістських матеріалах корисно дотримуватись трьох орієнтирів. По-перше, називати етнічних угорців України «мадярами» лише в історичному або культурному контексті. По-друге, у новинах про сучасну політику вживати «угорці» та «уряд Угорщини». По-третє, уникати кальки з російської «мадьяр» — в українській мові це слово пишеться через «я»: мадяр, мадярський. Це правило закріплене в «Українському правописі» 2019 року.
Як уникнути типових помилок
Найпоширеніша помилка — вживати «мадяр» як зневажливе слово. Цей відтінок прийшов із російської мови, де «мадьяр» довго вживався в карикатурному контексті. В українській мові це слово нейтральне, і вживати його зі зневагою — це свідоме перенесення чужої стилістики, якого варто уникати. У публіцистичних текстах краще писати «угорець» або «представник угорської національної меншини».
Друга помилка — плутати «мадяр» і «мотор». Це здається смішним, але в усному мовленні «мадяр» і «мотор» можуть співзвучити, і це призводить до жартів, неприйнятних у серйозному контексті. У письмовому тексті цієї проблеми немає, але в усному мовленні варто вибирати чіткі формулювання. Наприклад, «мадярський стиль керівництва» — це зрозуміла конструкція, а от «моторський стиль» звучить як калька і може бути сприйнятий як жарт.
Третя помилка — використовувати «мадяр» у множині як «мадяри», але забувати про жіночу форму. Українською мовою жінка з угорського народу — це «мадярка» (множина «мадярки»). Це стосується і присвійних прикметників: «мадярка-вчителька», «мадярська письменниця», «мадярка-фотограф». У публіцистичних текстах ця деталь часто пропускається, і це спричиняє неточності, особливо коли йдеться про відомих жінок, як-от угорську поетесу Крістіну Тот чи угорську перекладачку Юдіт Саболч.
Мадяр у художній літературі та ЗМІ
В українській художній літературі XIX століття «мадяр» зустрічається у Франка («Захар Беркут», 1883), у Квітки-Основ’яненка («Конотопська відьма», 1836) та в оповіданнях Юрія Федьковича. У цих текстах «мадяр» — це нейтральна назва, поряд із «угорцем», і вживається вона без зневаги. Це важливо, бо показує, що для українського читача XIX століття слово було цілком природним.
У сучасних ЗМІ «мадяр» повертається поступово. Найчастіше його можна зустріти в «Українському тижні», «Історичній правді» та в матеріалах Закарпатського обласного радіо. У цих медіа є навіть негласне правило: у заголовку писати «угорець», бо це ширше впізнаване слово, а в тексті вживати «мадяр», коли йдеться про етнокультурний контекст. Це дозволяє уникнути плутанини і водночас збагачує мову.
- Мадяр — це етнічний угорець, корінний житель Угорщини та частини Закарпаття.
- Самоназва Magyar походить від давньотюркського кореня «лелека» або «багатий».
- Етногенез мадярів тривав з VIII по X століття, від Уралу до Карпатського басейну.
- В українській мові «мадяр» — нейтральне слово, на відміну від російського «мадьяр».
- Жіноча форма — «мадярка», множина — «мадярки».
- Прикметник — «мадярський», присвійний — «мадярський».
Українсько-мадярські зв’язки в історії та культурі
Українсько-мадярські зв’язки — це окрема велика тема, яка часто обмежується лише історією Закарпаття. Насправді ці зв’язки значно ширші: від спільних кочових шляхів IX століття до сучасних угорських стипендій для українських студентів. У цьому розділі зупинимося на трьох аспектах: на спільних сторінках історії, на мовних запозиченнях і на сучасному культурному обміні.
Спільні сторінки історії починаються з приходу мадярів у Карпатський басейн. У 903 році мадяри разом із поляками воювали проти Великої Моравії, а в 907 році — проти Баварської марки. У цих походах мадяри часто спиралися на союз із руськими князівствами, зокрема з Києвом. Літопис Руський під 898 роком фіксує, що «идоша угри мимо Києв», і це вже перша відома згадка про контакт двох народів.
Мовні запозичення — це найпомітніша спадщина цієї взаємодії. В українській мові є щонайменше 70 угорських слів, серед них: «ватага» (від угор. «vadászat» — полювання), «чардак» (від угор. «csárda»), «сабаш» (від угор. «szabás»), «бунчук» (через угор. «buzogány»), «пуга» (від угор. «púg»). Деякі з цих слів настільки ввійшли в українську мову, що сучасний носій не відчуває їхнього іноземного походження.
Культурний обмін у сучасній Україні підтримується переважно двома каналами: угорською державною програмою «Stipendium Hungaricum» та ініціативами Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці. За даними міністерства закордонних справ Угорщини за 2023 рік, понад 600 українських студентів щорічно навчаються в Будапешті, Дебрецені та Сегеді. Це дозволяє говорити про живе культурне сполучення, а не лише про історичну пам’ять.
Спільні сторінки історії: від Арпада до Євромайдану
Українсько-мадярська історія має кілька «гарячих точок», де відносини загострювалися. Перша — це події 1848–1849 років, коли угорська революція та українські визвольні змагання перетнулися в Галичині та Закарпатті. У цій ситуації частина українських інтелектуалів підтримувала мадярів, а частина — габсбурзьку владу, і цей поділ залишив слід у тогочасній літературі. У романі Івана Франка «Захар Беркут» (1883) мадяри показані як союзники проти монгольської навали, а в оповіданнях Юрія Федьковича — як суперники.
Друга «гаряча точка» — це Тріанонський договір 1920 року, за яким Угорщина втратила дві третини території, зокрема Закарпаття, яке відійшло до Чехословаччини. У цьому контексті мадярські історики довго вважали, що Закарпаття — це «історично угорська земля», а українські — що це «історично руська земля». Ця дискусія триває до сьогодні, хоча в академічному середовищі вона ведеться в коректних тонах.
Третя «гаряча точка» — це події 2014 року та угорські паспорти в Закарпатті. У цій ситуації Україна побоюється «мадяризації» регіону, а Угорщина — «українізації» угорської меншини. У документах ОБСЄ за 2018 рік (OSCE/ODIHR, 2018) зафіксовано, що в Берегівському районі близько 30% населення має угорське громадянство, і це справді створює правову подвійність. Для пересічного українця це означає, що тема «мадяр» у новинах — це не академія, а практика.
Культурні запозичення, які стали українськими
Деякі угорські слова ввійшли в українську мову так глибоко, що зараз їхній угорський корінь не відчувається. «Ватага» — це слово, яке українці вживають як «група, загін», і мало хто знає, що воно походить від угорського полювання. «Чардак» — це відкрита галерея на поверсі будинку, яка поширена в Закарпатті та на Південному Березі Криму, і це також угорське слово. «Сабаш» — це старовинне українське свято на честь закінчення жнив, і хоча зараз воно майже не вживається, воно явно угорського походження.
Цікаво, що є й зворотний процес: українські слова, які ввійшли в угорську мову. У праці «Словник українсько-угорських мовних контактів» (Будапешт, 2015) наведено понад 150 українських запозичень в угорській, серед них: «качка» (kacsa), «горобець» (veréb, але в деяких діалектах «gorobec»), «лобода» (paréj, але в староугорській «loboda»), «бублик» (bukta). Це двобічний обмін, який триває століттями.
Крім лексики, є ще один аспект — спільні елементи матеріальної культури. На Закарпатті можна побачити хати з двосхилим дахом, які нагадують угорське село, а в угорських селах Берегівщини — вулиці, забудовані за типовим галицьким зразком. Це архітектурне «перехрестя» — не випадковість, а наслідок багатовікового спільного життя, яке закарбовано в камені й дереві.
7 запитань, які допоможуть розібратися в темі остаточно
Чи є мадяр і угорець одним і тим самим народом?
Так, мадяр і угорець — це один народ, але «мадяр» — це самоназва, а «угорець» — зовнішня назва, яку дали сусідні народи. У наукових текстах ці слова часто вживають як синоніми, але в побутовому спілкуванні краще спитати людину, як вона себе називає.
Яка різниця між мадярами і уграми?
Угри — це ширша етномовна спільнота, до якої входять мадяри, ханти, мансі та інші фіно-угорські народи. Кожен мадяр — угр, але не кожен угр — мадяр. Цю різницю закріплено в етнографічних словниках і в «Етнографії України».
Звідки походить назва «мадяр»?
Назва Magyar, імовірно, походить від давньотюркського кореня *bajar — «багатий» або від *madar — «лелека». Деякі дослідники пов’язують її з племенем Onogur, яке згадується в V столітті. Угорські історики сходяться на тому, що назва фіксує статус племінної верхівки.
Коли мадяри прийшли в Карпатський басейн?
Прихід мадярів у Карпатський басейн датують 895 роком нашої ери. Цю дату наводить «Хроніка Аноніма» (Gesta Hungarorum), і її підтверджують археологічні знахідки X століття. Уже до 1000 року мадяри прийняли християнство за короля Іштвана I і стали осілим народом.
Чи мадяри — це тюркський чи фіно-угорський народ?
Мадярська мова належить до фіно-угорської сім’ї, тобто мадяри — фіно-угорський народ. Але в етногенезі мадярів брали участь і тюркські племена, тому в культурі є тюркські елементи. Ця подвійність — одна з причин, чому етногенез мадярів такий складний для вивчення.
Скільки мадярів живе в Україні?
За переписом 2001 року, в Україні проживало 156,6 тисячі етнічних угорців, переважно в Закарпатті. Точніших даних після 2014 року немає, бо перепис не проводився. За оцінками Закарпатського угорського інституту, у 2023 році ця цифра коливається в межах 130–150 тисяч осіб, з урахуванням еміграції.
Чому «мадяр» не є образливим словом в українській мові?
В українській мові «мадяр» — це нейтральне слово, яке вживається в історичних і етнографічних текстах без зневаги. Образливий відтінок прийшов із російської мови, де «мадьяр» довго використовувався в карикатурному контексті. Українською мовою це слово краще замінити на «угорець» або «представник угорської меншини», якщо є сумніви щодо сприйняття.
Коротке пояснення для тих, хто поспішає
Мадяр це етнічний угорець, і в цьому випадку обидва слова означають одне й те саме. Самоназва Magyar походить від давнього кореня, який позначав племінну верхівку або символ лелеки. В Україні ця назва закріпилася через закарпатські контакти, художню літературу XIX століття та наукові праці. Якщо хочете бути точними в розмові з етнічним угорцем, спитайте, як він себе називає, і далі вживайте те слово, яке він обере. Для текстів про історію — «мадяр» норма, для новин про сучасну Угорщину — «угорець». Цих двох орієнтирів достатньо, щоб уникнути помилки в більшості ситуацій.
Залишити відповідь